Процес пішов... Я створив жж спільноту "Клуб Любителів Чаю"  Щоб приєднатись натисніть сюди .
Сподіваюсь скоро влаштуємо першу зустріч.

Хто не розуміє про що йдеться дивитися тут.

Захопився я ідеєю створити у Львові "Клуб Любителів Чаю". Наразі це лише ідея, яку я хочу втілити до початку вересня. Розповідаю:
"Клуб Любителів Чаю" - це буде такий собі проект, що складатиметься із щотижневого чаювання( з дегустацією нових сортів чаю для прикладу ), із веб сайту ( де обговорюватимуться вищезгадані зустрічі ), ну і головне із любителів чаю, таких як я і сподіваюсь Ви.
Є у мене ще кілька ідей, про доцільність яких хотів у вас запитати. Наприклад ідея, щоб на чаюваннях окрім дегустації чаю, обговорювались різного роду питання, наприклад про війну в Грузії, про проблеми алкоголізму молоді, про секс ну і т.д. Після кожної такої зустрічі, публікувалась би стаття на сайті, як підсумок тієї розмови, а далі обговорення могло б продовжуватись на форумі.
Інша ідея, щоб на зустрічах декламувались вірші молодих і маловідомих поетів, або навпаки класиків, то вже за бажанням. Можна було б також робити критику книг... Ну загалом ідея, щоб це були зустрічі, молодої інтелігенції за чашкою найсмачніших сортів чаю...

Чекаю відгуків, критики та пропозицій... Усіх бажаючих прийняти участь в такому чаюванні прошу зголошуватись тут, або стукати мені в асю.

Настрій: creative

All alone, or in twos
The ones who really love you
Walk up and down outside the wall.
Some hand in hand
Some gathering together in bands
The bleeding hearts and the artists
Make their stand.
And when they're given you their all
Some stagger and fall after all it's not easy
Banging your heart against some mad buggers'
Wall.

Життя лайно! Спробуйте з цим не погодитись... Вчора ми ходили провідувати друга в лікарню... Вона була така життєрадісна, усміхалась, жартувала, підколювала Андрія... Вчора ми сказали, що чекаємо її на роботі з понеділка... Вчора...
Сьогодні нам повідомили що її більше нема... Сьогодні нам повідомили що життя в офісі тепер не буде таким як раніше... Сьогодні ми втратили дуже багато. Втратили хорошого друга...
Я сумуватиму

Настрій: sad

В пятницю мені випала нагода побувати на "вершки паті", про яке писала swietlik .
( Отже фотки )

Є у мене улюблене місце у Львові... Це не високий замок, не площа Ринок, не памятник Шевченку. Це місце всього в пяти хвилинах від мого дому. Я вже не раз писав про нього. Раніше я любив ходити туди з термосом якогось хорошого чаю, наприклад мате, і смакуючи чай спостерігати за заходом сонця... Сьогодні я не мав чаю... сьогодні я вирішив зробити фотопрогулянку перед сном... Результат нижче...

( Read more... )

Настрій: high

Кохання  я  велике  маю.

Я чашечку чаю кохаю.

Чорний чай люблю понад усе,

А ще не проти поласувать Мате.

Коли закінчується в мене чай,

У гості ти до мене не вітай!

В депресію миттєво я впадаю.

Так сильно чашку чаю я кохаю.

Щоб із депресії такої вийти,

Зелений чай з жасмином пийте.

І на потенцію він добре діє,

І наше серце дуже добре гріє.

Люблю Пінк Флойд я слухать під Мате.

Мабуть тому він так мене гребе.

Стіну свою давно вже я будую,

А люди злії завше все зруйнують.

Бажав також я, щоб була ти тут.

Не зміг лише я випити отих отрут.

Велосипед хотів тобі подарувати

Але не маю я музичної кімнати.

З жорстоким світом я прощався,

Але зустрів тебе і закохався…

Надзвонював частенько я тобі,

І завше відмовляла ти мені.

На темній стороні я місяця бував

Там один старий п’яничка ночував.

Багато він мені цікавого повів

І показав моїх мільйон шляхів.

Під Пінк Флойд повільно засинаю,

Зате я  вранці «Фауста»  читаю.  

Багато інформації звідти черпаю.

А часом в Фаусті себе вбачаю…

Мефістофеля насправді не було,

Це щось у Фаусті в душі жило.

Була його це темна половина,

Як відображена у дзеркалі людина.

Кохання в Фауста також було,

Та врятувати душу не змогло.

Підступна його зла частина,

Убила матір нещасної дитини.

Таке потрійне я життя веду.

Кохаю чай, Пінк Флойд люблю.

До серця «Фауста» кладу.

І лишень тобою я живу...

Квіти обожнюють пиво!!!

Настрій: impressed

про вихідні...
Пятниця була якась дивовижна... ну не працювалось мені... не міг ні про що думати... весь день чекав вечора, весь день жив вечором... не склалось...
пятничний вечір був наповнений яскравими кольорами... бузкове небо (тільки бузка  небілого), яскраво жовтий місяць, дерева кольору зелених неонів... Старі камяниці виглядали не такими сірими як завжди, наче місяць ділився із ними своєю жовтизною, наповнючи каміння кольором добре просушеного піску... А лінії?! Які чіткі були лінії того вечора... чітко промальовані антени на верхівках будинків. Листочки на деревах були такі правильні і навіть не ворушились від вітру... все було наче із замку, що на краю неба... це були такі собі ідеальні експозиції, суміш яскравих казкових кольорів і різких чітких ліній... це була просто казка, це були проблиски із мого світу...
Цей день, а чи й справді був цей день?! Він мені видався реальнішим всього мого життя...

Субота відзначилась великим прибиранням в хаті... а вечір... вечір був таким сірим, що аж хотілось кудись втекти... ну а 'Хенкок'? "Варто на нього йти?", хотілось задати таке питання :)

Неділя ж пролетіла так непомітно... в очікувані понеділка... в очікувані роботи, скайпу аськи, ділових зустрічей, чи зустрічі на яку я так чекаю :)
Понеділок буде яскравим... Понеділок буде казковим, зрештою як і весь тиждень ;)

Настрій: happy

Поталанило мені потрапити на концерт Перкалаби в Хмільному домі Роберта Домса. Дуже позитивні емоції, море приємних вражень і просто суперові знайомства, саме так я можу охарактеризувати цей вечір. Все решта можна побачити на фотографіях:
( Фоти тут )

... купатись, чи не купатись...
... блядські ці питання зайобують...
... і вже крадеться піздєц своєю усмішкою хижой...
... такі варіанти їбав я в рот і в носа...
... усюди смерть й розруха. Не буду більше пити я, хоч правда яка розумная цьому альтернатіва?! Ех, блядська Данія, піздєц всім сподіванням...

©Лесь Подерв'янський - Гамлєт

Ні для кого не є секретом що будь-яка мандрівка починається і закінчується довгою (або не дуже) дорогою...

Квитки уже куплені, отримав останні настанови від співавторів своєї доповіді, купив трохи російських рублів і уже був готовий вирушати в дорогу... Ну майже... Ще цілий день потратив щоб купити зарядний пристрій для плеєра, без якого я б просто помер з нудьги за цей довгий тиждень. Так-сяк спакував рюкзак від ноута, взявши як я гадав усе найнеобхідніше. Ну ось, тепер здається сам час перейти до розповіді про дорогу в плацкартному вагоні поїзда №74. З попутчиками мені ніколи не щастило, цей раз не став вийнятком. Трійка заробітчан, на щастя не знайомих між собою... Один з них був дуже цікавим екземплярчиком... пішов бухати із товаришем... Здається ми навіть до Тернополя не доїхали як їх повязали мабуть за пиятику. Судячи з його кислої міни при повернені і спустілого гаманця їм це лорого обійшлося... Зате решту дороги його навіть не було чути, лежав на верхній полці розвернений до стіни, не подаючи жодних ознак життя. Двійко інших моїх попутників зайнялись якимись свійськими розмовами та почитуванням кримінальних хроніх бульварних ґазет. Я ж вирішив зайнятись своїм просвітництвом, читаючи Андруховичеву "Московіаду" . Книга як виявилось значно пізніше дуже повчальна... Своєрідний стиль Андруховича мене завжди вражав... Оцей послідовний розвиток сюжету і вкінці шалені стрибки сюжетної лінії залишають піся осилення книги відчуття певного шоку...

Прикордоний контроль виявився напрочуд простим і швидким ділом. Правда одна незручність що контроль проводився двіччі із інтервалом у 3 год. що погано вплинуло на мій сон. Прибувши в Москву першим ділом поїхав шукати дівчинку в якої я мав ночувати... Зустрілись ми з нею із певною затримкою... Власне кажучи я уже було почав думати про альтернативні місця проведення довгих московських ночей. Але зрештою ми таки зустрілись. Я залишив у неї речі і поїхав реєструватись на конференцію. Послухав кілька доповідей, пообідав, поговорив із організаторами, здається навіть дізнався про все що мене цікавило... Ну а потім вирішив погуляти по Москві. Пройшовшись головними вулицями вирішив собі трішки поблукати і звернув у якісь провулки... Там не так людно і як мені здається значно цікавіше... Гуляючи Москвою зробив кілька зауважень:

- дівчата дуже привертають увагу... ні, вони не красивіші ніж у Львові, але роблять усе, щоб на них звертали увагу, конкуренція там у них чи що.... Таке враження що вони не знають що таке бюстгалтери вони їх просто не носять... а про розміри декольте я просто мовчу...
- архітектура Москви виглядає як на мене дуже вяло... якщо і є якісь гарні будинки, то їх розміщення і загальний краєвид просто жахливі. Гарний вид хібащо із річки Москва...
- московське метро мені здалось не таким глибоким як київське, хоч стверджувати не берусь, бо був далеко не на усіх станціях. Крім того самі вагони метро виглядають куди гірше аніж у Києві, і мене вразила відсутність екранів всередині вагонів...
- я не зауважив політичної реклами, окрім звичайно вулиці Путіна і пктінковського перевулку...
- нічна Москва мене просто лякала, це як в якомусь фільмі жахів, якщо не встиг сховатись до сутінків то рахуй що пропав... дуже багато пяних, багато криків, бійок, звуків розбитих пляшок та божевілля...

На другий день я мав розмову із московською молодю, цілком культорною та свідомою... Що вони чули про Львів розказувати не буду.... Розкажу лише про враження які у мене залишились від спілкування із ними... Загалом дуже приємні люди, з якими можна гворити про що завгодно, крім політики, релігії, та історії... Мене вразило що вони закинули що у Львові так мало православних церков... Та яка їм різниця, які у нас тут церкви, після десятиліть навязування атеїзму казати що ми знищили православну церкву на заході України просто нетактовно...

Був у мене цікавий момент, коли я шукав видавництво "Наука" натрапив на центр космічних досліджень, який звичайно ж сфотографував, разом із замаскованими між деревами антенами. Після чого я помітив охоронця, що наближався і говорив щось по рації... А що мені ще залишалось робити?! Звичайно що я кинув фотоапарат у кишеню і побіг...

Ну і щодо мого виступу... У мене була стендова доповідь... Стенд я розвісив, звичайно що купа людей його бачили і навіть читали.... Ну а коли мав бути плановий розгляд стендів усі пішли на безкоштовну екскурсію пароплавом... А сама конференція була доволі цікавою... Там більшість досліджень націленні на військову промисловість, були навіть представники військових дослідних інститутів...

Ну і звичайно що дорога назад не могла не залишити спогадів... На щастя вони були більш позитивні аніж дорога в Москву... Це уже був Московський поїзд, виглядав він значно краще. Та у середині все було дуже пристойно... Але це було тільки на перший погляд... Там я вперше в житті побачив у поїзді тараканів, та ще й у такій кількості... Ну і випадок при проходженні митного контролю... Для російських громадян потрібно було заповнити іміграційну картку ( таку саму заповняють українці вїжджаючи в Росію) так ось, ця картка була українською мовою... усміхнуло...

кілька фоток із Москви можна побачити тут: http://picasaweb.google.com.ua/Vasylyshyn/Moskow

Сьогодні йду за квитками... Можете мене привітати їду в Московію :) Через деякі труднощі із фінансуванням вирішив все зробити на рівні екстріму.... 70 баксів за ніч у готелі не можу заплатити тому каріматка, спальник і буду шукати когось з hospitalityclub. Уже порозсилав листи, наразі не маю відповіді, тому буду сподіватись на краще :)

P.S.
Можливо комусь що привезти звідти?

( Read more... )

Відпусти мою руку кохана.
Відпусти ж моє серце, прошу!
Залиши помирати, до рання.
Залиши, я ж до ранку помру.
На дорозі стоятиму довго,
Ну а потім на площу піду.
Пошукаю пристанку якогось
І  на лавочці  місце знайду.
Прошепочу чарівне закляття,
Що накличе на землю грозу.
І буде моє останнє заняття,
Співати під акорди  дощу.
Я не буду життя пам’ятати,
Не буду, й не треба мені.
Не буду я й страх відчувати,
Бо смерть вже давно у мені.
Коли слова усі позабуваю,
Щось у небі тоді загримить,
І зупиниться час мого краю.
Біла птаха з небес прилетить…
Понесе мене в гору проклята.
Я востаннє згадаю ім’я твоє
І почорніє вона від багаття,
Яке  згорає у грудях твоїх.


Містеру Джонсу присвячується...

Настрій: ecstatic

Вітер співає тобі колискових

Дощ вибиває  мелодій чудових

Б’ють барабанами краплі дощу

Ніч накриває землю усю.

Я попрошу у місяця-брата,

Всю ніч тебе оберігати.

Я попрошу в зорі ясної

снів для тебе, прекрасної.

Послухай мою колискову…

Цю пісню чарівну  казкову.

Заспіваю цю пісню тобі,

Ніжно закривши очі твої.

Коли поглинуть тебе сни

Заберуть до сонця і весни,

Я поцілую тебе у щічку

На добраніч моя квітко…

Настрій: loved

На тижні ПіеМ запитав мене, ким я себе бачу через 10 років. Це питання ввело мене в ступор. Він також не зміг на нього відповісти. А мене це всерйоз заcтавило задуматись. 10 років - це великий проміжок часу і мені б навіть не хотілось так далеко забігати. Але недавно, пишучи мотиваційний лист на стипендію, я усвідомив неправильність свого небажання дивитись вперед... Значно простіше йти прямо, аніж кидатись в різні сторони, не знаючи куди йти. Пішовши не по тій дорозі важко звернути в потрібному напрямку. Зараз я всеще  перебуваю в роздумах на цю тему.

Було б цікаво почути вашу думку. А ким ви себе бачите через 10 років?

Dzyga Imagine - це джаз який тянеться до класики. За один вечір почути Take Five, Girl from Ipanema і ще купу відомих творів назв яких я не знаю, це справді варте, щоб на них піти. Враження залишились позитивні, незважаючи на те що клавішник місцями трішки перегравав.

Побував вчора в ляльці на виступі Шоколаду. Я просто в захваті... Я закохався в їх музику... і не тільки в музику :)

Настрій: loved